ХУДОЖНЬО-ОБРАЗНЕ ТА ЗМІСТОВНЕ ВТІЛЕННЯ НАРОДНИХ ТРАДИЦІЙ В УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ЖУРНАЛУ "НОВЕ МИСТЕЦТВО")

Анотація

Метою дослідження: виявлення відображення народних традицій у сценографії 1920‑х рр. на прикладі двох театральних вистав: "Сава Чалий" (театр "Березіль", м. Харків, 1927 р.) та "Сорочинський ярмарок" (Державна Українська Опера, м. Київ, 1925 р.) на основі архівних видань журналу "Нове мистецтво" (Харків, 1925–1928 рр.). Методологія. Методологічною основою дослідження є системний підхід, методи синтезу, узагальнення, порівняльно-історичного та мистецтвознавчого аналізу. Результати. Розглянуто архівні випуски тижневика "Нове мистецтво" та підтверджено, що у театральній творчості початку XX ст. народні традиції займали помітне місце, були джерелом натхнення художників-сценографів, композиторів, акторів та ін. Окреслено вагоме місце журналу "Нове мистецтво" як основного джерела висвітлення мистецьких подій в Україні. На основі випусків журналу проаналізовано публікації і фотоматеріали сценографії вистав "Сава Чалий" (театр "Березіль", м. Харків, 1927 р.) та "Сорочинський ярмарок" (Державна Українська Опера, м. Київ, 1925 р.). Проаналізовано образи і елементи українського народного мистецтва у зазначених театральних виставах. Наголошено, що використання народних традицій в сценографії є своєрідним концентрованим виявом та гарантією збереження етнокультурних проявів у тогочасному театральному середовищі. Наукова новизнаполягає у виявленні специфіки використання народних традицій та етнічних елементів в сценографії 1920-х років, у введенні у науковий обіг матеріалів тижневика "Нове мистецтво", що висвітлюють застосування народних традицій режисерами, художниками-сценографами, акторами. Практична значущість. Матеріали дослідження можуть бути корисними у процесі вивчення історії української сценографії; аналіз мистецького доробку художників-сценографів та провідних митців театру ХХ ст. є необхідним для збагачення творчих підходів новітньої українській сценографії.