АНАЛІЗ СИСТЕМНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ГАЛУЗЕВИХ КЛАСТЕРІВ У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ УРБАНІСТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ

Анотація

У статті визначено основні властивості, характерні для діяльності галузевих кластерів з позиції системного підходу, зокрема, це цілісність, що припускає адаптивність властивостей елементів, тобто неспівставність властивостей системи в цілому та суми властивостей усіх елементів цієї системи. У галузевих кластерах властивість цілісності проявляється в певних економічних і фінансових аспектах. Системний принцип інтегративності також є одним з основних для формування та управління галузевим кластером. Міра інтегративності системи визначається наявністю і величиною системоутворюючих або системоохоронних чинників. Ця сукупність стимулюючих системоутворюючих чинників підвищує інноваційний розвиток у межах кластера. При оцінці ступеня дії принципу інтегративності було використано такі діаметрально протилежні властивості, як «прогресуюча факторизація» (прагнення системи до стану з усе більш незалежними елементами) і «прогресуюча систематизація» (прагнення системи до зменшення самостійності елементів і пошуку нових ефектів синергії). Доведено, що збільшення прогресуючої факторизації призводить до зменшення потенціалу системоутворюючих чинників; наявність прогресуючої систематизації обумовлює концентрацію підприємств у кластері, і відповідно, інтенсифікацію конкурентної боротьби за допомогою інновацій. Разом з принципом інтегративності було оцінено здатність системи до самоорганізації та саморозвитку, що дало змогу з’ясувати той факт, що постійна зміна структури, корекція завдань системи відповідно до умов зовнішньої дії, що змінюються, утворюють механізм адаптації системи, який служить проявом здатності до самоорганізації. Механізм адаптації базується на таких елементах самоорганізації, як диференціація (прагнення системи до структурної і функціональної різноманітності елементів з метою забезпечення вирішення виникаючих протиріч і пристосування до умов, що змінюються) і лабільність (рухливість функцій при збереженні стійкості структури системи), що охоплюють ієрархічну структуру управління. Доведено, що на державному рівні передусім необхідно створювати інститути розвитку урбаністичної інфраструктури як найбільш доцільні інноваційно-технологічні центри, які можуть виступити точками зростання або подібних до них за функціональними властивостями інститутів розвитку національної інноваційної інфраструктури, навколо яких у міру розвитку будуть самостійно формуватимуться кластери в різних галузевих сегментах. Обґрунтовано, що в рамках інноваційних галузевих кластерів має бути присутньою дослідно-експериментальна інфраструктура, за допомогою якої інновації готуються до впровадження в промислове виробництво. Дослідно-експериментальна інфраструктура притягує до кластера нових носіїв інновацій, за якими приходять нові інвестори, стратегічні партнери, постачальники матеріалів, комплектуючих і супутніх послуг, тобто дослідно-експериментальна інфраструктура – основа для встановлення системних зв'язків в кластері, що забезпечує прискорену передачу інтелектуального ресурсу в реальний сектор економіки.