Матеріальна естетика стоп-моушн анімації як чинник довіри: наративно-кінематографічний аналіз проєкту

Анотація

Загострення кризи довіри до медіа та втома від стандартизованої цифрової естетики спонукають аудиторію до пошуку автентичного візуального досвіду. Стоп-моушн анімація відповідає цьому запиту через свою принципову матеріальність – здатність перетворювати фізичну присутність об’єктів на естетичний аргумент достовірності. У цьому контексті матеріальність постає не лише технічною характеристикою покадрової анімації, а самостійною естетичною категорією, що впливає на формування довіри та зменшення соціальної дистанції між повідомленням і глядачем. Метою статті було теоретичне обґрунтування стоп-моушн анімації як чинника формування глядацької довіри та виявлення художніх механізмів її реалізації, зокрема через наративно-кінематографічні засоби організації аудіовізуального ряду. Матеріалом для дослідження став авторський соціально-освітній проєкт, реалізований у межах міждисциплінарної співпраці кафедри візуального дизайну та мистецтва Національного університету «Львівська політехніка» з громадським сектором. Методологія поєднала контекстуальний, структурно-системний і порівняльний аналізи із practice-based research, що дозволило інтегрувати художнє проєктування у наукову площину та простежити взаємозв’язок між матеріальною організацією зображення, типом наративу та механізмами формування довіри. Результати дослідження засвідчили, що матеріальність у стоп-моушн анімації функціонує як естетичний механізм редукції соціальної дистанції та підвищення прийняття медіаповідомлення. Виявлено кореляцію між фактурною
організацією зображення, композиційною камерністю та каузально вибудуваним наративом, реалізованим через кінематографічні прийоми (монтаж, кадрування, ритмічну організацію), які формують ефект достовірності на візуально-пластичному та емоційному рівнях. Доведено, що матеріальна естетика стоп-моушн постає самостійним художнім чинником довіри, розширюючи уявлення про функціонування цієї техніки за межами її технологічного визначення та актуалізуючи її потенціал у гіперцифровій культурі. Отримані результати можуть бути використані дизайнерами, освітянами та розробниками соціально-комунікаційних медіапроєктів для створення візуального контенту, орієнтованого на підвищення довіри аудиторії в умовах гіперцифрового середовища.